Загубилось в долині Огульцівське село,
Закрохмалене в бархатний іній.
По шибки у сніги забрело
І туманіє в млі надвечірній.
Над покрівлями стелиться дим,
Сіре небо насупило брови.
На відлигу це все – так і жди,
Починають темніти діброви.
Мов орган, тепловозний гудок
Десь далеко за лісом, за ставом
Проспівав якусь мить і замовк –
А луна все не тане й не тане.
Галасує довкіл вороння,
Будить гамором лапи

Тихо село Огульці вимирає,
Ні, не кричить, не кляне.
Тихо, як вечір згасає,
І непомітно помре.
Плаче бабуся старенька:
Газу і хліба нема.
Де ж діточки твої, ненько,
Чом ти на старість сама?
Діти були і держава…
Все кудись ділось, пішло.
Діток на фронт виряджала,
Жодне назад не прийшло.
Щодня у полі трудилась,
Щодня, в трудах до зорі,
Молодість тихо котилась
В старість, і ось ми – старі.
Тихо ідуть, вимирають
і потихенько вимирає село...

Підманула підвела

Ти казала в понедiлок - пiдем разом по барвiнок.
Я прийшов, тебе нема, пiдманула, пiдвела.

Ти ж мене пiдманула, ти ж мене пiдвела.
Ти ж мене, молодого, з ума розуму звела.

Я казала у вiвторок - поцiлую разiв сорок.
Ти прийшов, мене нема, пiдманула, пiдвела.... читити далі

Звивається стежиночка
до рідного села,
Та найдорожча жилочка,
де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів,
що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика,
якою дорожу.
Веде вона по споришах
в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт,
співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава,
де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива
від згадок і думок.
Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось-булось –
Моє

Люблю ріднесеньке село Огульці своє тоді,
коли осталось наодинці
при не столоченій билинці
й не скаламученій воді.
Коли збирається рідня,
хай вже мала, та працьовита,
у бронзу літа перелита,
в осінню честь оцього дня.
І тихо мовляться слова,
і шепче зірка вечорова.
І чуть, як засина трава
у колисковій рідній мові.

Хворію я тобою до знемоги,
  моє ріднесеньке село Огульцівське
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.
Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.
Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
 Бо ви мені довіку дорогі.....

                                                       Олександр. Цибульник

Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір     ... Читати далі 

А в Нашого Пана Береза стояла
Щедрий Вечір Щедрий Вечір !

Тонка та Висока на Листя Широка й Добрий Вечір !
Молода Наташа Берези гляділа
Щедрий Вечір Щедрий Вечір !

Гляділа-гляділа тай і знов заснула й Добрий Вечір !
Як налетіли тай Раннії Пташки ... Читати далі 

Добрий вечір тобі, пане Господарю: 
Радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами:
Радуйся,
Ой, радуйся, земле......... Читати далі  

 Сію, сію, засіваю, 
З Новим роком вас вітаю!
На той новий рік,
Щоб вродило краще,
Ніж торік!